1 червня Верховна Рада України ухвалила проєкт постанови про вшанування пам’яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії росії проти України, згідно з якою 4 червня в Україні будуть вшановувати пам’ять дітей, які загинули внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
«Починаючи з 2014-го року, через російську збройну агресію на Донбасі, Україна дізналась, як це втрачати дітей на війні»
Більше ніж 662 дитини постраждали в Україні внаслідок повномасштабної збройної агресії російської федерації з 24.02.2022 р.
Сьогодні травень місяць 2022 року, дітей України продовжують вбивати та ранити, а жорстока реальність довкола залишає у маленьких хлопчиків та дівчаток глибокі травми на все життя. Війна перевернула життя мільйонів дітей нищівним чином. Війна спричинила одне з найшвидших широкомасштабних переміщень дітей з часів Другої світової війни, ознаменувавши зловісну віху, жахливі наслідки якої можуть відчувати щонайменше кілька наступних поколінь.
“ДІТИ, ЯКІ ПРОРОСЛИ В НЕБО КРАЇНИ…”
- Мені десять. Я жила в Маріуполі.
- Мені шість. Я жив у Чернігові.
- Мені три. Я жила у Гостомелі.
- Мені чотирнадцять. І я жив у Києві.
- Я вцілів і тепер живу в Любліні.
- А я дивом опинилась у Львові.
- Мене прихистили в Берліні.
- А я досі сплю в Тернопільській школі.
- Моя могила у дворах Ірпеня,
- А я так і лишивсь під Макаровим.
- А я тихе Сумське янголя,
- А я без руки. Мені поталАнило.
- Я ніколи не побачу тата і маму.
- А я загубилася в потязі.
- Моєї школи позавчора не стало.
- А я сплю в зимовому одязі...
- А я народилась в метро!
- А мене з вогню виніс воїн!..
- А мені прилетіло в вікно,
Але мама накрила собою...
***
Вони говорять хором
До світу, до зброї, до неба,
Вони похлинулися горем
І дивляться, ворог, на тебе.
Автор: Світлана Фіялка
Нижче ми зібрали цитати сімей, чиє життя докорінно змінила війна.
«Вибухи ставали все ближчими… Нам довелося тікати»
Михайло з родиною втік із села неподалік від Одеси. «Ми чули, як спрацьовують сирени, ми чули, як на якійсь відстані від нас лунають вибухи, — каже він. — Ми могли майже не спати по кілька діб, у мене не залишилося жодних варіантів, як убезпечити свою родину».
«Нам немає куди йти»
Ольга поїхала з України разом зі своїми двома синами, Тимуром і Володимиром, що як і понад 1,8 мільйона дітей переїхали в сусідні країни. Коли через війну діти вимушені залишати свої домівки, вони опиняються в ще більшій небезпеці. Окрім ризику отримати поранення, іноді смертельне, від зброї або вибухівки, переміщені діти стикаються з численними проблемами під час транспортування. Особливо якщо ці діти розлучені зі своїми батьками або законними опікунами.
«Причина, чому я тут — моя донька»
Через загострення бойових дій Марія разом із дочкою втекла з Києва до Румунії. «Вона дуже боялася», — розповідає Марія. Сім’ї, які вимушені тікати від війни, налякані, шоковані та відчайдушно прагнуть безпеки.
«Нам довелося покинути свої домівки, своїх родичів та друзів»
Леона зі своєю матір'ю знаходиться в одній з «Блакитних точок» в Сігету-Мармацієй, Румунія. «Ми ніби в кіно. Але це не фільм, — говорить матір Леони. — Це реальність, це наше життя».
Коментарі
Дописати коментар