Обличчя війни: топ-5 проникливих книг про Другу світову війну

 
Книги допомагають нам не тільки усвідомити трагічні події воєнного лихоліття, але й словом лікувати наші рани.  Книги змушують нас плакати, сумувати, вони володіють великою очисною силою. А головне – книги не дозволяють нам забути важливі речі.

Друга світова війна – це трагедія і гуманітарна катастрофа, яка коштувала життя десяткам мільйонам людей і завдала непоправних втрат людській цивілізації та культурі. Через цю війну пройшла кожна українська родина, часом до самопожертви – на фронтах, у тилу, в окопах… Лихо світового масштабу, що назавжди закарбувалося у пам’яті та історії. А сьогодні наш народ переживає ці жахи знову...Скільки років ми казали "ніколи знову"... Але ось, це ніколи  - настало ЗНОВУ. І знову, кожна родина переживає цей жах, біль та втрати. Коли ми переможемо, а це точно будемо ми, напишуть книги і про цю жахливу війну, і ми будемо читати їх з важкими думками та болем у серці. 

Сьогодні ми  підготували добірку книг, яка, сподіваємось, допоможе глибше усвідомити й пережити правду про війну. На їх сторінках описуються не лише історичні факти, а й розповідається про повсякденні подвиги наших дідів та прадідів, про кохання, дружбу, надію, горе, смерть, радість, самопожертву та самовіддане бажання допомогти іншим, – другими словами – війна і ціна за неї.

Ця книга — про війну очима жінок, молодих дівчат, які були медсестрами, пралями, санінструкторами, саперами, снайперами, кулеметницями, кухарками і воювали нарівні з чоловіками. Вони відверто розповідають не тільки про те, як билися з ворогом, але й про те, про що не прийнято було говорити: як важко було їм серед чоловіків, як не вистачало жіночої форми і білизни, як не було окремо жіночих землянок і вбиралень, як після війни вони ховали свої медалі і соромилися військового минулого, бо зіткнулися з агресією з боку тилових жінок, які вважали, що вони пішли в чоловічий колектив на передову займатися розпустою і шукати собі чоловіків... І ще як жили в злиднях, але не зверталися за допомогою з інвалідності, тому що «контужену ніхто заміж не візьме», а їм всім хотілося заміж, а ще — великого кохання. Адже всі вони були передусім жінками, бо ж лише жінки, навіть вмираючи від ворожих куль, думають про те, щоб бути красивими, лише жінки на війні можуть виглядати, як чоловіки, і стріляти, як чоловіки, але всередині залишатися справжніми жінками...

Книга «Бабин Яр» — це документальний роман, спогади Анатолія Кузнєцова про розстріл євреїв восени 1941 року, про життя в окупованому Києві, а вже потім — про звільнення України від нацистів. Це все, що він бачив на власні очі, адже його будинок був розташований поруч із концентраційним табором. В цю ж книгу-документ Кузнєцова увійшли також спогади та свідчення людей, які пережили масові розстріли у Бабиному Яру. «Скаліченим», як розповідає син письменника, роман був виданий в журналі «Юність». І лише через 5 років після написання світ побачив книгу саме такою, якою хотів її бачити автор: без правок, з усіма незручними для радянської влади спогадами, поясненнями та фактами.

Документальні книги про Другу світову — це надзвичайно численні праці, які важко охопити  та навіть порахувати, проте наукові розвідки Макса Гейстінґса «І розверзлося пекло...» — це спроба розповісти та проаналізувати всі фрагменти Другої світової в одному томі. Спогади та карти різних сторін-учасників війни автор поєднав у дивовижно зрозумілий, приголомшливий подробицями військових кампаній твір. Події в  Польщі та вторгнення в Норвегію, Азійський фронт та облога Німеччини. Добре знання військових подій автор поєднав з фрагментами щоденників та спогадів різних сторін, що зливається у довершений твір.

Якщо сказати, що книга «Хлопчик у смугастій піжамі» є спробою показати жахи Другої світової війни очима дитини, це прозвучить не надто оригінально та цікаво, адже спроб таких світова література знає чимало. Як не крути, але «дитячі очі» є напрочуд вдалим і зручним інструментом для того, щоби навіть найчерствіших серцем змусити співпереживати, співчувати та трошечки співстраждати. Втім, ірландському письменнику Джону Бойну вдалося дещо вирізнитися на тлі багатьох своїх «конкурентів» і його «Хлопчик у смугастій піжамі» і сюжетом, і особливостями нарації, і героями таки може справити враження навіть на досвідчених читачів.

У центрі сюжету історія про дев’ятирічного Бруно, який разом із сім'єю переїжджає зі свого комфортабельного будинку в Берліні до нового дому у загадковому місці Геть-Звідси, де його батька призначають комендантом концтабору. Випадково він знайомиться з єврейським хлопчиком Шмулем, маленьким в’язнем. Між ними зароджується справжня дружба, яку, однак, розділяє колючий дріт. До чого можуть призвести різні погляди на світ, дивна логіка дорослих, а також сила долі й божевілля випадку? Про це і навіть більше розповідає дивовижна книжка «Хлопчик у смугастій піжамі».

П’ятнадцятирічна Ліна Вілкайте живе в щасливій освіченій сім’ї, у спокійному європейському містечку. Талановита дівчинка збирається стати художницею і передчуває радісні зміни в житті. Але доля вирішує інакше — і ось її рідну Литву, її затишний Каунас анексовано Радянським Союзом, а Ліна та її сім’я, як і багато литовців, опиняється в брудному ешелоні для депортованих, який рухається в східному напрямку. Героїня, яку зачаровують тривожні картини Едварда Мунка, опиняється в моторошному світі, призначенням якого є зруйнувати людське обличчя того, хто мав нещастя туди потрапити. Що чекає на дівчинку, її рідних і друзів між сірих тонів Сибіру і Заполяр'я? Авторка писала роман, беручи за основу дійсні спогади литовців, які пережили радянську депортацію.

«...любов - то найпотужніша армія. Любов до друга, до рідного краю, до Бога, навіть до ворога - любов відкриває воістину дивовижну
природу людського духу».

 Розповідаючи усю цю бентежну й жахаючу історію устами своєї юної героїні Рута Шепетіс, американська письменниця литовського походження, лишається надзвичайно переконливою як історично, так і психологічно. Вона вправно жонглює реальними фактами та маніпулює емоціями читачів, змушуючи їх співпереживати героям, страждати разом із ними, розуміти їх, буквально ридати, але водночас не втрачати здатності думати, аналізувати й робити висновки.