Насолоджуємось поезією!

Батьки і діти

Батьки і діти — це любов і сльози,
Це вічне щастя і одвічний біль.
Це сонце і тепло, сніги й морози,
Мед на вуста й на вічні рани сіль.
Як на троянді — колючки і квіти,
Так і в житті є радість і печаль.
Високі мрії й дуже різні діти...
Чомусь таке трапляється, на жаль.
Всім хочеться все мати в ідеалі,
Причому водночас і без зусиль.
Щоб щастя без труда та без печалі
Пливло саме у руки звідусіль.
Та у житті такого не буває.
Запам’ятати треба в чому річ:
Зоря щаслива лиш тоді засяє,
Якщо трудитись будеш день і ніч.
А діти — це і щастя, і турбота,
Відповідальність і тривога теж.
Без відпочинку й вихідних робота,
Любов така, яка немає меж.

 

Будь людиною

Якщо людина забагато має,
То думає, що буде так завжди.
І світ навколо майже не сприймає,
Не бачить горя людського й біди.
Про себе дуже думає високо,
Гординя навіть груди розпира.
Для неї інші, мов трава осока,
Чи так, як пес, що вискочив з двора.
Вона ж все має! Інші — то не люди,
Не вміють і не можуть мати все…
Отямсь, людино, так не завжди буде.
Тебе ще може в прірву занесе…
Ще будеш плакати та помочі просити,
Окраєць хліба щоб тобі дали.
На цій землі по-людськи треба жити.
То ж поки добре, доленьку не зли.
А будь людиною, до інших прислухайся,
Допомагай чим можеш і завжди.
Відкинь гординю і не зазнавайся,
Щоб хтось підтримав у часи біди.

Виховання

Щоб виховати людяність і чесність —
То людяними треба буть самим.
А то в душі буває чорна черствість.
Чи ж можна бути в школі нам таким?
Звичайно ні. А як же буть з такими,
У кого замість серця камінець.
Ну як ти розпрощаєшся із ними,
І як про це їм скажеш накінець?
Бо ж не докажеш, що душа ледача,
Не доведеш, що в серці тільки зло.
І що в людини просто підла вдача,
А зло як будяки в ній поросло.
А скільки є таких людей між нами?
Ми всі не ангели. Та менше б нам чортів.
Нехай же душі поростуть квітками,
Щоб кожний мудрим, добрим буть хотів.
А вже тоді за справу виховання
Візьмемося задравши рукави.
І буде в нашій справі менш вагання,
Бо виховаємо дітей таких, як ми.

Всі хочуть щастя

Всі хочуть щастя, радості, любові,
Уваги, світла, сонця і тепла.
І усмішки, і мудрості у слові…
Щоб непорушна відданість була.
Повага й ласка серце зігрівала,
І доброта до кожного прийшла.
А гарна звістка радість віщувала,
Й дорога світла по життю вела…
Всім хочеться… А чи того ми варті?
Чи світлі наші душі і серця?
Живемо ж так, як випаде на карті,
Й не усвідомлюємо, часом, до кінця,
Що щось не так, якось не так живемо,
І треба бути кращим у житті.
Не тим шляхом, і не туди ідемо.
І маємо не те щось на меті…
Та й почуття не тільки всі хороші,
І доброта не завжди в серці є.
А іноді туманять розум гроші,
Тоді на думці кожному своє…
То, мабуть, варто щось в собі змінити,
Щоб засміялось небо голубе.
В своєму серці вогник засвітити,
І ощасливить світ людський тебе.
Комусь любов свою подарувати,
Віддати людям часточку тепла.
Турботу іноді на себе взяти,
Щоб менше стало в цьому світі зла.
Всі хочуть все. Та треба пам’ятати —
Це не дається просто у житті.
Спочатку треба вміти віддавати,
Тоді зустрінеш все це на путі.

 

Давайте просто будемо добріші

Давайте просто будемо добріші

Давайте просто будемо добріші
І один одного полюбимо усі.
Та станемо терплячіші й мудріші
І гарні, наче квіти у росі —
Красиві й чисті, ніжні і приємні,
Бо ж всі ми люди на святій Землі.
Й стосунки добрі будуть хай взаємні,
Щоб нам не розчинитися у злі.
Бо так багато темряви і лиха,
А зло засмоктує, немов багно.
Тож хай між нами запанує втіха,
Про це я мрію і уже давно.
Бо стільки чую негативу в слові,
А матюки летять, як вороння.
На підлість різну деякі готові
Й летять наосліп, просто навмання…
А можна ж жити гарно і приємно,
І говорити лагідні слова.
І щоб повага в нас росла взаємно,
Щоб мова стала радісна й жива.
І доброта усіх нас освітила,
А у сердечках сонце зацвіло.
І щоб любов подарувала крила
Та віддавала нам своє тепло.

Друзі

Спекла пиріг, щоб друзів пригостити
І заварила запашистий чай.
Бо хочеться так просто посидіти,
Погомоніти, бо стомилась вкрай.
Від того, що зима у нас застряла
Надовго і весна чогось не йде.
Що пташка під вікном не заспівала,
Повсюди сніг, а квіточок — ніде.
І холодно, і голодно пташині,
Що прилетіла до боліт своїх.
Вже березню кінець, а холод й нині.
Земля біленька, бо повсюди сніг.
Зійшлися друзі, наче й потепліло,
Від щирих слів і від палких сердець.
На ранок — сонце, небо посвітліло,
Й зимі холодній враз прийшов кінець!
І на душі бальзам, весна розквітла.
По вулиці побігли ручаї.
Від друзів так багато сонця й світла!
Спасибі вам, подруженьки мої!

 

Дякуйте

Завжди потрібно «Дякую!» сказати,
Як хтось хороше й добре щось зробив.
Подав вам руку вмить, щоб не упасти,
Притримав двері, може похвалив…
Зробив хороше діло з добротою,
Чи допоміг дорогу перейти…
Всміхнувся посмішкою вам ясною,
Чи добрим словом зміг допомогти.
Чи в транспорті вам місцем поступився,
Та поглядом підтримав в певну мить…
Чи заступився, просто заступився,
Коли на вас обрушився весь світ…
Чи виручив когось в скрутну хвилину,
Нагодував чи одежину дав…
Чимсь допоміг і захистив людину,
І вислухав та ще й поспівчував…
Чи дав напитись серед дня ясного,
Зігрів, можливо, у холодну ніч.
Нам слово «Дякую» не коштує нічого,
Але, повірте, не у грошах річ.
А в щирості, що кожен відчуває,
У доброті, що від душі пливе.
Багато дуже — слово означає,
Воно потрібне людям, бо живе.
Воно душі торкається, мов ласка,
Передає в собі людське тепло.
То ж дякуйте за все, за все, будь ласка,
Щоб людям добре й радісно було.

 

Живіть у світі мирно

Я вислів в інтернеті прочитала:
«Як маєш більше — ширший стіл зроби,
А не паркан найвищий», — я це знала,
Та в нас багаті через раз — жлоби…
Одні такі, що вміють заробити,
Та вміють поділитися з людьми.
Й не уявляють як без цього жити,
Й за добре діло всі стають грудьми.
Це спонсори — ці люди благодійні,
Вони підтримують освіту і дітей…
Це меценати світлі і надійні,
І не шкодують на добро грошей…
А є зажерливі і ненаситні люди,
Бо їм все мало, мало — чи не сміх?
Коли, цікаво, їм вже досить буде?
Хоч знають — ненажерливість — це гріх.
Але гребуть, паркани — надвисокі,
Самі в штани не влазять — сміхота!
Хрести на грудях, золоті, широкі,
А в душах морок, тлінь і пустота…
Чого вам мало і чого гребете?
Паркани і палаци — в небеса…
Ви так убого, бідно так живете,
Не бачите, що в світі є краса
І що добро творити — це прекрасно,
Ділитись з ближнім сам Господь велів.
Живіть у світі мирно, світло, ясно.
Добро добром повернеться, без слів…

Ми — українці

В нас краєвиди просто чарівні:
Ліси, поля, є гори й бистрі води,
Моря, озера, ранки осяйні —
І кращої ніде нема природи!
І це наш отчий край, земля моя!
Найкраща в світі рідна Батьківщина!
Тут найщиріша пісня солов’я,
Це найсвятіша в світі — Україна!
І ми в ній — українці, ми — народ!
Прадавня нація, що хліб ростити вміє.
Багато є у серці в нас щедрот,
А світ від пісні нашої ясніє.
Несемо друзям хліб на рушнику,
І нас у світі впізнають по мові.
Хоч долю маєм часом нелегку,
Але за волю йти у бій готові.
Народ ми волелюбний всі віки,
І мир у нас закладений в природі.
Та все ж ідуть у бій чоловіки,
Щоб ворогам своїм сказати: «Годі!»
І ми єднаємось завжди у боротьбі,
Бо любимо на вільній волі жити
В любові, в світлі, в дружбі — не в злобі,
А в єдності! Ми вміємо любити!
Народ ми древній, мудрий всі віки.
У бій йдемо разом — не поодинці.
Засвічувати вміємо зірки!
Ми — нація! Народ! Ми — українці!

Джерело: https://krasotkina.com/